Деражнянська центральна міська бібліотека

Григорій Федорович Квітка увійшов в історію української літе­ратури як зачинатель і перший класик художньої прози. Був представником дворянського роду козачого старшинського походження. Герб Квітки з'являється в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один із Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселяються в Слобідську Україну, де Квітки обіймали посади полковників різних слобідських полків і були пов’язані із заснуванням міста Харкова.

Сучасники свідчать, що реалізувати себе в літературі письменнику допомогла його дружина Ганна Григорівна – класна дама інституту благородних дівиць. Дружина підтримувала чоловіка на літературній ниві, була його першим та дуже строгим критиком, можна сказати, що завдяки їй він і став письменником – Григорієм Квіткою-Основ’яненком. Чому Основ’яненком? Цей літературний псевдонім пояснює сам Григорій: „Взял себе прозвище по месту жительства; живу на Основе; и так, да буду Основяненко” – писав він в одному з листів. Усі твори письменника сповнені любов’ю до земляків, у них багато гумору, незлої сатири. Письменник щиро вважав, що ідеальні герої існують і в реальному житті.

Спираючись на літературну традицію, започатковану Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Бой-жінка» (1840).

Українські прозові твори Квітки-Основ'яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Салдацький патрет», «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана»).