Анастасія Іванівна Сімашова народилася 30 грудня 1988 року в м. Деражні. Почала писати вірші ще у ранньому дитинстві – в років 7 - 8. З того часу її поетичні спроби друкувалися у газетах «Вісник Деражнянщини», «Подільські вісті», «Хмельниччина», «Перемена», всеукраїнських журналах для дітей «Однокласник», «Клас».
Після закінчення Деражнянської ЗОШ №2 навчалася у Кам’янець-Подільському державному університеті на факультеті української філологіії та журналістики. Нині працює за спеціальністю у Львові.
Затуманилось скло …
Затуманилось скло від дихання. Темна ніч просочилася в душу. Сонний вітер своїм кахиканням Розбудив одинокую грушу. Нахилився бузок над лавкою, Босі ноги спустивши в роси. Тихе небо цвіте фіалкою В верховітті зелених сосен. І блукає землею вічною Теплий дух благодатного літа, Заливаючись не іронічними, А гіркими зливами сміху.
Сиве надвечір’я …
Сиве надвечір’я стукає у шибку. Кучеряві хмари огорнули світ. Літо поспішає десь на відпочинок, І настала осінь. Вересню – привіт! Золотисті липи, вогняні каштани … Заховали в листі лісові стежки. Сів листок на лаву, падаючи з граба. Вітер вирвав з книги зайві сторінки. В лебедя на плесі зашуміли крила: Полетів у вирій. Чи не назавжди? Синьоока осінь усміхалась дивно; На траві зблиснули від дощу сліди.
Поділля
Такі високі зорі в небі на Поділлі … Таких у світі більше не знайти. І солов’їних трелей у міжгіллі Ніде солодших не почуєш ти. Трави вночі зітхання тихе І дзвін духмяної роси, І колискові цвіркуна-музики, Легкий та вільний змах коси – Це все мій край, моє Поділля, Моя, ще з прадіда земля. Ось тут мій рід, моє коріння І лише тут моє життя. Мої рожевії світанки, Мої печальні надвечір’я, Мої смарагдові серпанки, Мої заквітчані подвір’я … Весни в садках вуаль казкова, Спів струн на арфі вітерця, Ключ журавлів у небі веселковім І прохолода лісового озерця. Це краєвиди, що моєму серцю милі, Прекрасні миті у моїм житті. Ріки стрімкої невгамовні хвилі – Лише єдині ви у світі, лиш одні.
Коментарi