Анастасія Сімашова

Анастасія Іванівна Сімашова народилася 30 грудня 1988 року в м. Деражні. Почала писати вірші ще у ранньому дитинстві – в років 7 - 8. З того часу її поетичні спроби друкувалися у газетах «Вісник Деражнянщини», «Подільські вісті», «Хмельниччина», «Перемена», всеукраїнських журналах для дітей «Однокласник», «Клас».

Після закінчення Деражнянської ЗОШ №2 навчалася у Кам’янець-Подільському державному університеті на факультеті української філологіії та журналістики. Нині працює за спеціальністю у Львові.

Затуманилось скло …

Затуманилось скло від дихання.
Темна ніч просочилася в душу.
Сонний вітер своїм кахиканням
Розбудив одинокую грушу.
Нахилився бузок над лавкою,
Босі ноги спустивши в роси.
Тихе небо цвіте фіалкою
В верховітті зелених сосен.
І блукає землею вічною
Теплий дух благодатного літа,
Заливаючись не іронічними,
А гіркими зливами сміху.

Сиве надвечір’я …

Сиве надвечір’я стукає у шибку.
Кучеряві хмари огорнули світ.
Літо поспішає десь на відпочинок,
І настала осінь. Вересню – привіт!
Золотисті липи, вогняні каштани …
Заховали в листі лісові стежки.
Сів листок на лаву, падаючи з граба.
Вітер вирвав з книги зайві сторінки.
В лебедя на плесі зашуміли крила:
Полетів у вирій. Чи не назавжди?
Синьоока осінь усміхалась дивно;
На траві зблиснули від дощу сліди.

Поділля

Такі високі зорі в небі на Поділлі …
Таких у світі більше не знайти.
І солов’їних трелей у міжгіллі
Ніде солодших не почуєш ти.
Трави вночі зітхання тихе
І дзвін духмяної роси,
І колискові цвіркуна-музики,
Легкий та вільний змах коси –
Це все мій край, моє Поділля,
Моя, ще з прадіда земля.
Ось тут мій рід, моє коріння
І лише тут моє життя.
Мої рожевії світанки,
Мої печальні надвечір’я,
Мої смарагдові серпанки,
Мої заквітчані подвір’я …
Весни в садках вуаль казкова,
Спів струн на арфі вітерця,
Ключ журавлів у небі веселковім
І прохолода лісового озерця.
Це краєвиди, що моєму серцю милі,
Прекрасні миті у моїм житті.
Ріки стрімкої невгамовні хвилі –
Лише єдині ви у світі, лиш одні.