Федір Кржечківський

/Files/images/Krzhechkivskiy.jpg

Федір Миколайович Кржечківський народився 19 січня 1923 року в селищі Вовковинці на Хмельниччині в сім’ї сільського коваля. Закінчив Летичівську середню школу.
У 13-й армії Першого Українського фронту юнак пройшов дорогами війни – через Польщу, Німеччину.
У березні 1946 разом із журавлями, що летіли з вирію, повернувся і він додому. Працював піонервожатим, вчителював, був директором школи. Багато років навчав учнів Бережанського технікуму механізації і електрифікації сільського господарства.
Вірші почав писати ще з сьомого класу. Видав п’ять збірок поезій – «Відлуння», «Одвічна істина», «Ніжний спалах дитинства», «Між пам’яттю і долею», «Дві посмішки незгасні». Останні три книги видані у співавторстві з бережанською поетесою Надією Репецькою.
Вишня в полі
Білим обсипана цвітом
Вишня у полі росте.
Листя в росах-самоцвітах
Зазеленіло густе.
Вітер у квітах шепоче,
Бджоли над нею гудуть,
Вишня – це доля дівоча,
В ній лиш щасливого ждуть.
Вишнями вкриються віти,
Зачервоніють в гіллі,
Будуть жита половіти –
Щедрий дарунок землі,
Але протопчуть стежину
Люди до вишні в житах,
Дівчина – стане дружина,
Щастя – потоне в літах.
Вишню обламано всюди,
Видно сухії гілки,
Вишню жорстокії люди
Не пожаліли таки,
Вишня ця – доля жіноча,
Пишно весною цвіла,
Але не бачили очі
Щастя й людського тепла …
31.05.1993 р.
Лелеки
Прилетіли лелеки
Навесні у село.
І країни далекі
Були в них під крилом,
Роздивлялися очі
Чужоземні міста,
Їм співала охоче
Хвиля моря крута.
Прилетіли лелеки
Як завжди, з чужини.
Хоч далеко-далеко
Побували вони.
Та вернулись на хату,
До старого села,
Де їх вільна, крилата
Рання юність була.
Прилетіли лелеки
У вишневі сади,
Болота недалекі
Стріли їх, як завжди:
Стріло їх на світанні
Українське село,
Де лелече кохання
Споконвіку жило.
Знаю, знаю, лелеки –
Восени відлетять
Всі у вирій далекий,
Важко їм зимувать,
Ми чекаєм прильоту
Їх в майбутній весні,
Лиш роки-зорельоти
Не повернуться, ні …
Хай щастить вам, лелеки,
У ясній вишині
Пронесіть ви далеко
Українські пісні,
Хай на радість лунають
За морями вони,
Нехай люди впізнають,
Що ви з Галичини …
26.11.1993 р.
Мамина вишня
Слухаю «Мамину вишню»,
Що розцвіла у саду,
Бачу садибу колишню,
Наче в дитинство іду.
Бачу убогу хатину,
Бачу старі ясени …
Мати, коханая мати,
Де твої нині сини?
Не залишилось нічого
З того чим юність жила:
Мати в далеку дорогу
З хати навіки пішла.
Батько не піде ніколи
З кузні заморений, ні.
Де ви, Хома і Микола
Ви, ковалі виїзні?
Вишні в садочку зривала
Буйна колись дітлашня,
Мати їй раду давала
І доглядала щодня,
Але й сини помаленьку
Тихо йдуть в небуття
Може зустрінуть ще неньку,
Як є загробне життя.
Як їй у вічі поглянуть?
Стільки за ними вини …
Ні, не зуміли доглянуть
Неньки старої сини.
Ні, не ввійшли в її мрії,
В душу її не ввійшли,
І не здійснились надії
Ті, що у неньки були.
Слухаю «Мамину вишню»,
Що розцвіла у саду.
І оживає колишнє
Наче в дитинство іду.
Слухаю «Мамину вишню»,
Що Кириченко співа,
Та не вернути колишнє,
Матері щирі слова …
6-7.12.93 р
Кiлькiсть переглядiв: 135

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.