Микола Матвіїв

/Files/images/Matviiv-DP.JPG

Микола Іванович Матвіїв народився 19 січня 1940 року в селі Коржівці Деражнянського району. Закінчив Коржовецьку середню школу. Навчався в Львівському університеті на філологічному факультеті. Працював у бібліотеках і клубах Хмельниччини, Львівщини, Івано-Франківщини, Одещини, Житомирщини. Вчителював.
Ще в школі почав писати вірші, згодом перейшов на прозу.
Поезії його – щирі, філософські, проникнуті любов’ю до людини, до земного життя.
Останні роки працював художником-оформлювачем в колгоспі ім. Суворова с. Коржівці.
25 лютого 1991 року М.І. Матвіїв відійшов у вічність.
* * *
Нам до щастя – нелегко.
А до квітня далеко.
Крижаною ордою
Наступає зима.
Загубився від зграї
Одинокий лелека.
Спочивати не хоче,
А дороги нема.
Через море у вирій
Сам ніхто не рушає.
Доведеться над степом
Скласти крила пружні.
Що з того, що в лелеки
Неспокійна душа є?
Що з того, що лелека –
У своїй стороні? ...
Кураї, наче хмари –
По всьому виднокрузі.
Ні стулити хатину,
Ні завести сім’ю.
І чекає лелека,
Як калина у лузі,
Як тополя у полі,
На недолю свою.
Мабуть, рано зреклася
Мрій і радощів осінь.
Сивина огортає
Щедроцвіту сліди.
На забутому з літа
у стернях колоссі –
Не роса, а пекучі
сльозинки біди.
Месія
Йому вклонялися ліси,
І зорі падали під ноги,
У всебіч слалися дороги
До справедливості й краси.
У гаманці – ані гроша.
В торбині – хліб і дрібка солі.
Та як проходив – мимоволі
Цвіла кожнісінька душа.
Забувши болі і жалі,
Не мав ні брата він, ні друга,
Блукав бездомний волоцюга
По рідній скривдженій землі
Учив людей: ви – не раби,
Звільніться від брехні-облуди
Лиш там, де люди – горді люди,
На спинах не ростуть горби …
В однім селі його знайшли,
Розтерзаного, на майдані.
Краплини крові полум’яні
Благали помсти і хвали …
Отак і я. Отак і ми:
Повіримо на схилі віку
В святу любов, судьбу-каліку –
І згинемо поміж людьми.
Змітатиме в злобі усій
Зневажно, легко, мов пір’їни,
Дикунство – горе України –
Прадавніх і нових месій.
* * *
Ні, це не ти, не ти.
Пісне, у снах придумана …
Тебе розпинали кати
Над трупами і над думами.
Слухаючи тебе –
Тебе глушили громами
І сяйво твоє голубе
Топтали брудними ногами.
Ти клаптями поповзла
Поміж Європи й Азії …
Не вмерла – росла і жила
В темряві і в заразі.
Своїх синів-орачів,
Небесної вроди дочок
повикидали вночі.
Звільнивши зайвий куточок
хатини …
Ах – власний дім!
Ах – щастя в теплі і тиші! …
І вічно в закутку тім
жили павуки і миші.
Тепер тобі не іти.
Не бігти: уся ж закована.
Ні, це не ти, не ти.
Мріє моя зґвалтована.
Кiлькiсть переглядiв: 113

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.