Олена Свистун

Олена Фоківна Свистун народилася 10 липня 1946 року в містечку Стара Ушиця на Хмельниччині.
Дитинство і юність пройшли у цьому мальовничому куточку на берегах швидкоплинного Дністра. Та земля, та чарівна природа вдихнули в серце юної наддністряночки любов до поезії, музики.
Закінчила Кам’янець – Подільський педінститут. Ось уже не один десяток років працює учителем початкових класів. З 1972 року живе у Деражні. Друкується в періодичній пресі. ЇЇ поезії щирі, мелодійні, легко кладуться на ноти. Вона – автор і виконавець пісень «Пісня про Деражню», «Вклоняюсь, лікарю, тобі», «Моя рідна земля» та багато інших.

Пісня про мову

Мова, наша мова,
Рідне наше слово –
Диво калинове,
Радість для душі.
В тобі спів джерельця,
Струни мого серця,
Пісня соловейка
З отчої землі.
В тобі дзвін криниці,
Голос батька й неньки,
Колір вишиванок,
В небі журавлі
На стерні покоси
І холодні роси,
Запах короваю
На моїм столі.
Тож вивчаймо мову
І її шануймо,
І пишаймось тим,
Що вона в нас є.
Бо такої мови,
Бо такого слова,
Бо такої пісні
Не знайдеш ніде.

Ріка життя

Протікає ріка довжиною в життя,
Берег лівий тут, там берег правий.
А між ними вода і років глибина
В круговерті любові й печалі.
Все життя – течія, швидкоплинна така,
Що несе нас куди, ми не знаєм.
Ми купаємось в ній, в хвилях щастя й надій,
То пірнаєм, то знов виринаєм.
І бувало, не раз соломинка мала
На поверхні могла нас тримати,
Щоб колись ми змогли
Тихий берег знайти
І спокійно до нього пристати.

* * *

Я дихаю на повні груди,
Я знов живу, я ожила.
Мене ти любиш, любиш, любиш!
Від щастя котиться сльоза.
Ми знову разом, молоді ми.
Йдемо, обнявшись через сад.
Сміються зорі, шепчуть трави,
Ми щось говорим невпопад …
Та слів не треба – вони зайві,
Говорять нашії серця,
Густий туман …. Спав морок ночі …
Якесь щемливе відчуття.
Прокинулась я серед ночі –
Приснилась молодість моя.