Гірник Павло Миколайович

/Files/images/Girnyk.jpg

Гірник Павло Миколайович народився 30 квітня 1956 р. у м. Хмель-ницькому. Навчався в Хмельницькій середній школі №3. У 1979 р. закінчив Київський державний педагогічний інститут, а в 1989-му – Вищі літературні курси у Москві. Працював викладачем української мови та літератури у сільських школах Поділля. Засновник та перший голова обласної організації РУХ. Член Національної спілки письменників України з 1984 р., а з 1996 – член Асоціації українських письменників. Лауреат літературних премій України Ім. Павла Усенка, ім. Андрія Малишка (1989), ім. Павла Тичини (2004), лауреат Шевченківської премії (2009). Як поет та літературний критик широко публікується в періодиці з кінця 70-х рр.
Минулися сніги. Повіяло туманом.
Із вирію твого почулись голоси.
І знову сниться світ,в якому ходить мама-
Дівочої,співочої,високої краси.
Минулися літа, і кожухи, і свити,
Життя перегорнулось,мов книжечка чужа.
І думаєш вночі,чого ти був на світі,
Чого не боронився від прірви і ножа?
Сніги стоять в очах, замулюються жили,
Минулись вороги, і друзі відійшли.
Відлуння мовчазне звойованої сили
Блукає у відлунні німої ковили.
Я, мамо, був. І є. Я, мамо, ще побуду.
Стомилася душа від слави і ганьби.
На німби золоті сідає порох блуду.
На верби і оливи сідають голуби.
* * *
Ніколи свого серця не щерби,
Аби лише віспівувати гарно.
Не промовчи Шевченка у собі.
Не прокричи Стефаника задарма.
Творив Тараса гнів, а не жура.
А що поробиш, люде без’язикий,
Коли з-за грат у душу зазира
Твоя свобода, змучена до крику,
Коли поети пнуться в паничі,
І побратими цвенькають потроху,
І кобза почорніла на плечі,
Як домовина вбитої епохи?!
Не возлюби себе. Не розгуби
Ні голосу, ні стогону, ні слуху.
Шевченко йде дорогами доби
І завжди обирає кручі духу.
Іде і йтиме у тривожний час,
І вже його не зупинить нікому.
Ви чуєте?
Минаючи Парнас,
Шевченко повертається додому!
КАЛИНА
Не загайся, калино, цвісти при вікні.
Не чекай на тепло, на завії не сердься.
Горобиної ночі у сні-напівсні
Пригорни мене, сестро, до тихого серця.
Продаємо тебе, клянемося тобі,
Білі руки ламаєм до всохлої гілки…
Виростай не для слави, зітхань, і журби,
А буйній щовесни для синів і сопілки.
Перебуду з тобою лихий вітролом,
Не обмовлюсь про кпини, про болі і муки.
Не загайся, калино, цвісти під вікном,
Невигойні до нас простягаючи руки.
Будуть сльози лукаві і дотепи злі.
А як виберуть правду, мов очі безвинні,
Кобзарем отемнілим піду по землі,
І за руку додому вестиме калина.
І ту пісню, яка залишилась мені,
І той біль, що ніяк між людей не обтерся,
В поруділих степах на своїй чужині
Боронитиму, поки є голосу й серця.
Хай гудуть над землею вітри німоти,
Хай виламують все до останньої гілки-
Горобиної ночі вогнем самоти
Я випалював душу, неначе сопілку.
Павло Гірник ( З нового)
Не озирайся.
Батьківщина
Вдовинний шлях благословля,
І сліпувата бадилина
Їй посміхається здаля,
Триває поостання осінь
І по мені, і по собі.
Світає… Чорне безголосся,
Мов поруків»я на межі.
І опівсерця, опівмови
І натщесерце опівніч.
І сам собі як грім по кволий,
Благословляєшся на Січ.
* * *
Старий ослін,
Старезна ложка,
Що перебула хазяїв.
Ще ледь кульгає Теребошка
Попри кульгавий сивий хлів.
Вже ні до церкви, ні по хліба,
Ні до сусіда не зайти
Старезна ложка до обіду
І німота до самоти.
* * *
Голоси – не голоси –
Є відерце бараболі,
Є часник до крумки солі
До криничної води.
Є й криниченька така,
Над якою є черешня.
Є де вдарить гопака,
Якщо лихо посміхнеться.
Є порубана межа
Поміж небом і сусідом
Є ледачого ножа
Від сніданку до обіду.
Посміхнімося таки,
Гоца – гоца поповзки.
Кiлькiсть переглядiв: 1243

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.